Герхард Шредер, колишній канцлер Німеччини, переживає дивне політичне відродження. Не так давно його репутація, здавалося, була повністю зруйнована.
На фоні повномасштабного вторгнення в Україну багато хто почав розглядати його тривалі зв'язки з Росією та особисту дружбу з Володимиром Путіним як корисливі. Однопартійці зі Соціал-демократичної партії (СДПН) намагалися виключити його з партії, а ще торік уряд припинив фінансування офісу екс-канцлера.
І все ж певна ностальгія за Шредером тепер просочується у німецьку політичну дискусію — явище, яке менше пов'язане з переоцінкою його канцлерства, ніж з відчайдушною кризою ідентичності на центристичному крилі партії.
«Клінгбайль робить Шредера»
Останній поштовх дав нинішній заступник канцлера та співголова СДПН Ларс Клінгбайль, який минулого тижня представив амбітний пакет реформ для «модернізації» країни. Він включав економічно ліберальні вимоги — скорочення державних субсидій та підвищення стимулів до продуктивнішої праці. Останнім членом СДПН, який запроваджував спірний бізнес-пакет, був саме Шредер із його суперечливим «Порядком денним 2010». Преса негайно підхопила аналогію.
«Клінгбайль робить Шредера», — написала одна німецька газета. Інша повідомляла, що лідер СДПН «наслідує Шредера». Financial Times також зафіксувала «момент Шредера». Журналіст із Süddeutsche Zeitung навіть відвідав колишнього канцлера. «Країні тепер потрібна нова "порядкова" політика», — погодився Шредер. Паралель видається доречною: Клінгбайль розпочав кар'єру в окружному офісі тодішнього канцлера рівно 25 років тому.
Від канцлера до парія
Під час перебування на посаді Шредер став архітектором газопроводів «Північний потік», прив'язуючи енергетику Німеччини до доброї волі Москви. Лише через 17 днів після завершення канцлерства він очолив комітет акціонерів «Північного потоку», а згодом — і правління. Він також обіймав провідні посади в «Газпромі» та «Роснефті». Після вторгнення Росії в Україну у 2022 році Шредер вийшов із наглядової ради «Роснефті» та призупинив плани щодо «Газпрому», але продовжував захищати «Північний потік».
Опитування 2022 року показало, що три чверті німців хотіли його виключення зі СДПН; серед виборців самої партії цей показник сягав 79%.
Ностальгія як симптом кризи
«Дружба з Путіним — це реальна проблема, — написав журналіст, який відвідав Шредера, — але тепер, коли існує глибока криза та велика потреба в реформах, у деяких членів СДПН виникає ностальгія за Шредером». Партія прагне насамперед його колишньої популярності. У 1998 і 2002 роках він перемагав із 41% і 39% голосів відповідно. Для порівняння, СДПН набрала лише 16% на федеральних виборах минулого року — найгірший результат із XIX століття. За останні тижні партія показала ще гірші результати на виборах у двох землях і зараз тримається на рівні 15%, посідаючи третє місце після ХДС та АфД. Партія бореться за виживання.
Шредер, безсумнівно, мав харизму. Вихідець із бідної родини, він мав земляну привабливість, яка добре служила партії, і був незвично популярний у колишній соціалістичній Східній Німеччині. Сьогодні майже 90% депутатів СДПН мають університетський диплом, а крайньо права АфД стала найпопулярнішою партією серед робітничого класу.
Шлях уперед без тіні минулого
СДПН повинна змінити курс, щоб уникнути виборчої прірви, але зосередження на постаті Шредера є хибним орієнтиром. Він програв вибори 2005 року, і навіть деякі старші фігури партії визнають, що «Порядок денний 2010» прискорив її занепад — через розростання сектора низькооплачуваної праці, збільшення кількості працюючих бідних і поглиблення нерівності доходів.
Процвітання Німеччини дедалі більше залежало від викопних палив із Росії та від видатків на оборону, що не перевищували 1,3% від ВВП. Обидва курси були серйозними помилками. Готовність багатьох у СДПН пробачити й забути говорить більше про кризу ідентичності партії, ніж про здатність робити висновки з минулого.
Коли Шредер був канцлером, АфД не існувала, міграція не була таким потужним виборчим чинником, Росія не вторглася в Україну, а США залишалися надійним союзником. Це був інший світ. Клінгбайль навіть не є канцлером. Якщо він справді хоче залишити свій слід, він мусить діяти відповідно до реалій нового світопорядку, звертаючись до минулого лише вибірково й обережно.
СДПН може навчитися у Шредера — зокрема щодо важливості живого контакту з виборцями. Але він припустився надто багатьох серйозних помилок, щоб заслуговувати на повернення до повоєнного пантеону. Клінгбайль не Шредер — і не повинен намагатися ним бути.