Андрій Єрмак ще півроку тому вважався найвпливовішим гравцем в українській політиці. Він очолював Офіс Президента в Києві, контролював доступ до президента Володимира Зеленського та мав великий вплив на кадрові рішення в уряді й держорганах. Тепер антикорупційна прокуратура Києва оголосила його підозрюваним.
Це, по-перше, свідчить: головна хвороба української політики — корупція на найвищих щаблях державної влади — не зникла і після повномасштабного вторгнення Росії. Очікувати іншого було б наївно: війна людей не виправляє. А воєнна необхідність секретності — тобто меншої прозорості — відкриває нові можливості для зловживань.
Водночас доля Єрмака показує: навіть під час війни в Україні ті, хто при владі, перебувають під контролем демократичного суспільства та незалежних правоохоронних органів. Слідство у його справі велося ще тоді, коли він обіймав посаду, — незважаючи на те, що він намагався обмежити незалежність прокуратури. Його відставка минулої осені стала результатом тиску з боку опозиції, громадянського суспільства, незалежних медіа — і також західних союзників.
До початку війни Україна була далеко не зразковою демократичною правовою державою. Це була країна, яка з безліччю внутрішніх суперечностей і всупереч спротиву власної еліти намагалася нею стати. Це змагання вона продовжує навіть в оборонній боротьбі проти зовнішнього агресора.