Що думатимуть європейські лідери про Енді Бернема — сьомого прем'єра Великої Британії за десятиліття після того, як голосування на референдумі 2016 року за вихід з Євросоюзу занурило Лондон у хронічну політичну нестабільність?
«Король Півночі» залишається майже невідомим для континентальної Європи і ставить внутрішній порядок денний — децентралізацію й розширення державного контролю над стратегічними галузями — вище зовнішньої політики. Спершу дипломатія, мабуть, отримає менше його уваги, ніж від попередника Кіра Стармера, якого критики охрестили «Кіром-невидимкою» за часті закордонні поїздки: на підтримку України, зміцнення оборонних зв'язків з Європою та НАТО і спроби стримати руйнівні інстинкти Дональда Трампа у трансатлантичних відносинах.
Спадщина Стармера
Стармер почав відновлювати довіру між Брюсселем і Лондоном після тривалого взаємного роздратування — Лондон не виконував угоду про вихід, наспіх погоджену Борисом Джонсоном. Проте діяв обережно, аби не розгнівати лейбористських виборців, що голосували за Brexit. Міністерство фінансів, як завжди, неохоче платило за участь у європейських справах.
Стармера хвалили за спільне з президентом Франції Емманюелем Макроном керівництво «коаліцією охочих»: вона опрацьовує гарантії безпеки для України й готується забезпечити прохід через Ормузьку протоку після завершення американсько-іранського протистояння. Бернем, швидше за все, збереже цю роль — вона допомогла Лондону повернути статус важливого гравця в європейській безпеці, нехай і поза ядром ЄС, а не відступити в обійми МАГА, як зробила б партія Reform Найджела Фараджа.
Економічні стимули для зближення
Як і прем'єри, що ставили внутрішні питання на перший план, Бернем незабаром побачить: економічна стагнація Британії і падіння рівня життя — принаймні частково — наслідок гальмівного ефекту Brexit на торгівлю й інвестиції. Навіть без переконливих геополітичних підстав тісніша взаємодія з головним експортним ринком країни виглядає очевидним шляхом до здорового зростання.
Як нова особа на Даунінг-стріт, Бернем має шанс переглянути «червоні лінії» лейбористів — ніякого єдиного ринку, митного союзу чи свободи пересування — і домагатися амбітнішого зближення. До того ж він харизматичніший за Стармера і здатний продати ці ідеї широкій аудиторії. Європейські уряди відкриті до оборонного та безпекового співробітництва й дедалі охочіше готові залучити Лондон до своєї ініціативи «зроблено в Європі» — але залишаються насторожі щодо спроб вибірково зривати плоди ринку ЄС без виконання зобов'язань, як це роблять Норвегія чи Швейцарія.
«Разюча» схожість амбіцій
Жоель Релан з аналітичного центру UK in a Changing Europe зазначив минулого тижня, що Бернем може звучати менш проєвропейськи, ніж Стармер, «але формулює економічний і безпековий порядок денний, що може зблизити позиції Лондона і Брюсселя». Релан звертає увагу на «разючу» схожість між амбіціями Бернема щодо «суверенних можливостей» у промисловості — від суднобудування до штучного інтелекту — і планами ЄС щодо «стратегічної автономії», тобто зменшення залежності від іноземних постачальників у критичних секторах.
Бернем також стикається з викликами, добре знайомими континентальним лідерам: сплеск популізму, протидія імміграції, суспільний гнів на вартість життя і занепад держпослуг. Ті самі чинники свого часу підживили Brexit. Поки Марін Ле Пен у Франції та Аліс Вайдель у Німеччині стукають у ворота влади — підбадьорювані Трампом, Ілоном Маском і Путіним — новий прем'єр зацікавлений в об'єднанні зусиль із проєвропейськими ліберально-демократичними силами континенту.
Геополітика і внутрішня логіка
Геополітичні аргументи очевидні: Путін веде гібридну війну проти Європи, Трамп виводить США з орбіти європейської безпеки, Сі Цзіньпін демонструє промислову потугу Китаю й контроль над критичною сировиною.
Зближення з Європою має сенс і всередину країни. Лейбористи не виграють наступних виборів як партія половинчастих рішень, що досі боїться образити виборців Brexit. Партія вже втрачає проєвропейський електорат на користь ліберал-демократів і «зелених», а виборців робітничого класу — на користь Reform. Переконані євроскептики однаково не голосуватимуть за лейбористів.
Перші кроки
Перша сфера для руху вперед — оборонно-промислова кооперація: приєднання до наступника спільного закупівельного інструменту ЄС SAFE. Ще один варіант — амбітна програма молодіжного обміну без квот і заборонних зборів за навчання, яка відновила б для молодих британців можливості навчатися й працювати в Європі — ті, що Brexit суттєво ускладнив. Тимчасові візи для європейських студентів і стажерів можуть підняти статистику імміграції, але принесуть вигоду і економіці, і науково-технічному потенціалу країни.
Бернем може вважати, що відступ від «червоних ліній» потребує мандату нових загальних виборів — але вже зараз він мусить сміливо аргументувати, чому Британія виграє від єдиного ринку, готуючи підґрунтя для наступного партійного маніфесту.
Пол Тейлор — старший запрошений дослідник Європейського центру політики.