Україні дозволили виробляти ракети Patriot, Трамп погрожує торговельними санкціями Іспанії, скаржиться в Анкарі на союзників по НАТО і пускає ракети в бік Ірану. День видався непростим для всього світу — але як пройшов сам саміт? Відповіді на ключові питання.

Чи вдалося обмежити збитки?

Умови були гірше нікуди. Щойно збірна США з футболу вилетіла з чемпіонату світу, програвши європейцям — попри особисте втручання Трампа у FIFA, — президент вирушив зустрічатися з тими самими, на його думку, стомлюючими європейцями на саміті НАТО.

«Я дуже розчарований НАТО», — повідомив Трамп 31 партнерській країні майже одразу після приземлення. Він досі ображений, що оборонний альянс не підтримав США у війні з Іраном. Формально НАТО — оборонний союз, і американській стороні захищатися не доводилося. Але такі тонкощі важко пояснити людині на кшталт Трампа. Якщо він вкладається в альянс — наприклад, військовими можливостями — то хоче отримати щось натомість: підтримку у конфлікті.

Розчарування Трампа нікуди не дінеться і, мабуть, лише поглибиться. Поки перемир'я в Ормузькій протоці таке хитке, як зараз, союзники на зразок Німеччини не погодяться відправляти флот на розмінування. Для цього потрібне стабільне припинення вогню — а воно не наближається, а відступає.

Замість посилати з Анкари сигнал єдності, до іранської теми додався ще й «Ґренландський скандал». Президент знову підігрів свої претензії на арктичний острів, що належить Данії. Попри широкі повноваження, що їх американські військові вже мають на Ґренландії, він і далі прагне приєднати територію союзника. Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен була змушена черговий раз підкреслити: у разі потреби Данія буде захищати Ґренландію від США і військовою силою.

На цьому тлі торговельна блокада, якою Трамп погрожує Іспанії, виглядає майже дрібницею. Прем'єр Педро Санчес відкрито відмовляється суттєво підвищувати оборонний бюджет. Іспанія досягне колишньої межі у два відсотки ВВП, але цільових п'яти відсотків до 2035 року — вже ні. Трамп цього не приймає і погрожує відкрито, хоча торговельна блокада проти країни ЄС навряд чи здійсненна на практиці.

Ні, за таких умов контроль за збитками — заявлена головна мета двох днів в Анкарі — не міг вдатися, і не вдався. З американським президентом, який поводиться з союзниками настільки агресивно і непослідовно, Путіна з його апетитами до чужих земель надійно не залякаєш.

Чи є від саміту хоч якась практична користь?

Є. США вже давно змінили риторику з «burden sharing» — розподілу фінансового тягаря — на «burden shifting»: тобто хочуть, щоб Європа і Канада з часом суттєво більше вкладали у спроможності альянсу. Ця вимога, зрештою, відповідає і власним інтересам європейців. Друга каденція Трампа ще наочніше, ніж перша, показує: США більше не є надійним союзником по НАТО. Зміцнюватись самотужки — вже з суто прагматичних міркувань мета для Європи. А ще — щоб утримати США в альянсі ще кілька років, поки не буде закрито прогалини у власних спроможностях.

З цією метою на перший день саміту європейці організували промисловий форум, у рамках якого окремі країни уклали багатомільярдні контракти з оборонними підприємствами. Зокрема, кільська ThyssenKrupp Marine Systems (TKMS) повернеться до Німеччини: Канада замовила у неї цілий підводний флот.

У таких масштабах у рамках НАТО планується розробляти і торгувати з 2027 року. Для цього альянс запускає портал «NATO Front Door» — єдине вікно для тендерів, презентацій і контактів між оборонною промисловістю та політиками. Через «NATO Engine» планується об'єднати виробничі потужності національних галузей. «Жодна окрема країна не має промислових потужностей, достатніх для покриття великого і зростаючого попиту», — заявив генсек НАТО Марк Рютте. Чи не виявляться ці ініціативи черговими паперовими тиграми — покаже практика.

Що виграла Україна?

Президент України кілька тижнів поспіль просувається у двох важливих напрямках. По-перше, армія тисне на росіян потужними ударами вглиб Росії. Далекобійні дрони б'ють по нафтовій інфраструктурі поблизу Москви і Санкт-Петербурга. Війна, яка роками не зачіпала повсякдення росіян, приходить до Росії.

Це дає відчутні переваги на полі бою — у російської армії поступово вичерпується пальне. Але це ще й змінює позицію України в геополітичному протистоянні. Той самий президент, якого півтора року тому принизили в Білому домі, тепер може постати перед Трампом переможцем. Армія фіксує успіхи — а американський президент охоче тримається ближче до переможців.

Для України це виражається конкретно: від уряду США і виробника Raytheon отримано дозвіл самостійно виробляти ракети Patriot — один із найзатребуваніших у світі видів боєприпасів. Для компанії це додатковий виторг у перспективі, розвантаження власних потужностей і посилення захисту українського повітряного простору.

Зростаючі жертви нічних російських авіаударів — прямий наслідок гострої нестачі боєприпасів для систем ППО. Ілюзій тут бути не повинно: за звичайних умов розгортання такого виробництва займає кілька років. Але українці вже не раз показували, наскільки швидко і нестандартно вони діють у розробці зброї. Цей дозвіл відкриває можливість різко нарощувати захист власного населення і інфраструктури в критичному сегменті.

Обіцяні 140 мільярдів євро допомоги на два роки звучать значно — насправді це лише зведення раніше взятих зобов'язань: двосторонніх і з саміту НАТО два роки тому у Вашингтоні.

Підсумок

Він неоднозначний. Канада і Європа демонструють конкретні кроки до середньострокової незалежності від американської воєнної потуги. Натомість задум представити НАТО єдиним геополітичним гравцем — провалився. Для України анкарський саміт виявився продуктивнішим за всі попередні. На закінчення Трамп сказав: «У нас був чудовий час».