Черги на Шевченка і мільйони для армії
Північ весняного дня, кілька сотень людей перед галереєю «Zenik» у Львові — і черга на годину з половиною. Саме тут із кінця лютого виставлені картини Тараса Шевченка: поета, якого світ знає, і художника, якого світ недооцінює. Головний магніт — «Катерина», написана 1843 року.
Тієї ранкової черги люди говорили про нові авіаудари по українських містах і початок війни проти Ірану. Але зрештою це відійшло на другий план. Бо всі хотіли одного: побачити Шевченка.
Така тяга до культури не випадкова. Вона тягнеться крізь усі чотири роки повномасштабного вторгнення. Поміж роботою, метро під час тривог і роздумами про майбутнє — українці купують квитки до театру, десятками тисяч ідуть на концерти, відвідують літературні фестивалі й стоять у чергах на підписання книжок.
Але мистецтво тут не втеча від реальності — воно вплетене в неї. У луцькому Музеї сучасного мистецтва поруч із двотисячнометровим полотном «Космогонія» пакують аптечки для фронту. Концерти Сергія Жадана та Святослава Вакарчука збирають мільйони гривень для армії. На міжнародному літфестивалі «Земля поетів» у Львові зірками стають письменники, які пішли до лав ЗСУ.
Це разюче контрастує з 1990-ми та нульовими: тоді добру книжку українською годі було знайти, виконавці переходили на російську заради виступів у Росії, а музеї ледве виживали. Тепер — черги на Шевченка.
Того ж вечора — концерт гурту Kryhitka. Їхня фронтвумен Саша Кольцова промовила один рядок, який говорить за все: «Я кажу собі щодня голосніше й голосніше: \"Впади і встань знову\"».
Війна навчила українців відчувати: «Vita brevis, ars longa» — Життя коротке, мистецтво вічне. І щодня підніматися знову.
Джерело: Taz