Пакистан на межі: нафтовий шок загрожує $12–14 млрд втратами
Якщо війна триватиме, а ціни на нафту залишатимуться на рівні $100 і вище, Пакистан може зазнати падіння ВВП на 1,0–1,5 відсоткового пункту — і цей показник може погіршитися, якщо регіональний конфлікт затягнеться понад шість місяців, попереджає колишній міністр фінансів Хафіз Паша.
Найбільша загроза зосереджена в зовнішньому секторі: Пакистан може зіткнутися з негативним впливом у розмірі від $12 до $14 млрд упродовж наступного року. Частково це буде обумовлено імпортом нафтопродуктів, який може зрости на 25–30% на тлі стрибка нафтових цін. Водночас глобальні ставки морських перевезень та страхових премій зростають в геометричній прогресії в міру загострення регіональних ризиків.
Грошові перекази від заробітчан становлять ще один рівень уразливості. Близько 55% надходжень Пакистану з-за кордону формуються на Близькому Сході. Якщо нафтозалежні економіки регіону скорочуватимуться через перебої в експорті, попит на іноземну робочу силу може впасти — і Пакистан може втратити від $2 до $4 млрд у вигляді надходжень від заробітчан.
У сукупності ці чинники можуть відсунути Пакистан від нині прийнятного дефіциту поточного рахунку на рівні $2 млрд до розриву в $6–7 млрд до кінця поточного фінансового року. Більша частина погіршення, ймовірно, розгорнеться вже в наступному фінансовому році (2026–27). У багатьох відношеннях ця траєкторія ризикує повторити кризу 2021–22 років, коли валютні резерви впали майже до $4 млрд.
Повернення інфляції та секторальні ризики
Вищі ціни на нафту означають повернення до двозначної інфляції. Механізм передачі є і прямим, і опосередкованим: негайний стрибок цін на бензин та енергоносії супроводжуватиметься інфляційною хвилею другого раунду, коли зростання транспортних витрат підштовхне ціни на товари та послуги першої необхідності. Якщо нафта наблизиться до піку в $120, Пакистан ризикує знову опинитися в умовах майже 30-відсоткової інфляції.
Три ключові сектори перебувають у зоні найбільшого ризику: транспорт (близько 10% економіки), промисловість — де вже відчуваються перебої з імпортом скрапленого природного газу, — та сільське господарство через зупинку виробництва добрив і скорочення глобальних поставок.
Примусовий перехід на власні енергоресурси
Колишній голова Державного банку Пакистану Ішрат Хусейн пропонує перехід від щотижневого до щоденного коригування цін на паливо — це знизить стимули до накопичення запасів і надасть споживачам чіткіші цінові сигнали. Криза вже змушує країну повертатися до власних родовищ газу «Суй», законсервованих раніше через дешевий імпорт.
Шість вітчизняних джерел — гідроенергетика, ядерна енергетика, місцеве вугілля, внутрішній газ, вітрова та сонячна генерація — мають наростити свою частку в енергетичному балансі, витіснивши дорогі імпортні палива. Якщо уряду вдасться в прискореному режимі налагодити передачу вітчизняної електроенергії, наступні шість місяців можуть ознаменувати докорінний злам у моделі енергоспоживання.
МВФ, «театр жорсткої економії» і соціальна ціна кризи
Економіст Кайсер Бенгалі, колишній радник уряду провінції Сінд, попереджає: нинішня стабілізація Пакистану цілковито залежить від МВФ. «Ми перебуваємо в стані абсолютної залежності, коли навіть $1 млрд траншу може вирішити різницю між виживанням і крахом». МВФ знає про вразливість країни і може скористатися кризою, щоб вибити глибші поступки.
Соціальна ціна кризи вже відчутна: робітники, які раніше їздили на роботу рикшею, тепер ідуть пішки кілька кілометрів. Урядові заходи на кшталт дистанційної роботи та онлайн-навчання відображають упередженість міської еліти і мало що дають родинам, де четверо дітей живуть в одній кімнаті без ноутбука та зі стабільними перебоями в електропостачанні.
Реальні рішення, на думку Бенгалі, — запровадження карткової системи розподілу бензину (до 150 літрів на транспортний засіб на місяць) та переведення міжміських вантажних перевезень з автотранспорту на залізничний, що могло б скоротити імпорт дизельного палива на 15–20%.
Найбільш тривожна перспектива — можливість втягнення Пакистану у пряме збройне протистояння. Договір про оборону із Саудівською Аравією та потенційний тиск США щодо використання пакистанських баз для ударів по Ірану можуть перетворити внутрішню економічну кризу на регіональну військову катастрофу.
Джерело: Dawn