Вплив іранської війни на світові ринки сирої нафти і скрапленого природного газу вже вимірюється конкретними цифрами: втрачені барелі, зростання цін, заблоковані танкери. США та Іран оголосили рамкову угоду про відновлення судноплавства через Ормузьку протоку після чотирьох місяців фактичного закриття стратегічного коридору. Питання залишається: це реальний перелом чи чергова минуща криза?
Два прецеденти
Скандал Volkswagen із підробкою даних про викиди дизелів у 2015 році спершу здавався локальним. Але він поклав початок занепаду дизельних легкових автомобілів у Європі та масштабному переходу на електромобілі. Натомість вторгнення Росії в Україну 2022 року спричинило різке зростання цін на енергоносії — ринок переспрямував потоки й поглинув удар, наслідки лишились короткостроковими.
Що відбувається зараз
З 28 лютого — дня перших американо-ізраїльських ударів по Ірану — Ормузька протока фактично закрита. З ринку зникло щонайменше 1 мільярд барелів нафти й нафтопродуктів від близькосхідних виробників: Іраку, Кувейту, ОАЕ та самого Ірану. У вузькому проході між Іраном і Оманом застрягло до 20% світових поставок СПГ.
Попри це, ф'ючерси на Brent здебільшого трималися нижче $100 за барель. Причини — стратегічні й комерційні розпродажі запасів та різке скорочення імпорту Китаєм, найбільшим покупцем нафти у світі. Свою роль зіграв і оптимізм щодо переговорів: трейдери орієнтувалися на заяви Трампа про близькість угоди.
У неділю домовленість набула конкретних обрисів. Трамп у понеділок заявив, що танкери вже починають рухатись через протоку. Ринок відреагував: Brent впав на 4% до $83.
Перша реакція ринку
Найближчим часом очікується полегшення: заблоковані танкери вийдуть і доставлять вантажі, ланцюги постачання почнуть відновлюватися до довоєнного рівня. Але процес поповнення виснажених запасів буде тривалим — і це може утримувати ціни вище звичного довше, ніж очікується. Багато що залежатиме від темпів нарощування видобутку близькосхідними виробниками і реальної спроможності ОПЕК+ виконувати узгоджені квоти.
Довгострокові зміни
Важливіше питання — що зміниться назавжди. Споживачі й уряди в енергоємній Азії серйозніше замисляться над переходом на електричні й гібридні автомобілі. Австралія, найбільший у світі імпортер дизельного пального з залежністю від закордонних НПЗ понад 80%, вже відчула цей поштовх: у травні продажі електромобілів сягнули рекорду, 20% ринку, а разом з гібридами — 46%. У Китаї у 2025 році електромобілі й гібриди перевищили 50% продажів і до травня зросли до 60%.
Держполітика теж зміщуватиметься на користь відновлюваних джерел. Після «Дизельгейту» частка дизельних легкових авто в Європі впала з ~52% у 2015 році до менш ніж 10% до 2025-го. В'єтнам та інші азійські країни вже запроваджують стимули для електромобілів і електроскутерів.
Під питанням і СПГ: азійські країни зважують ризики постачань імпортного газу, порівнюючи їх з інвестиціями у сонячні панелі, вітрогенератори і системи акумулювання або розвитком власних галузей за підтримки Китаю.
Хто може виграти
Серед викопного палива у кращому становищі вугілля. Китай, Індія, Індонезія схилятимуться до внутрішніх запасів через цінову перевагу і надійність постачання — навіть якщо це ускладнить декарбонізацію. Імпортерам теж може видатися привабливішим варіантом: головні експортери вугілля — Індонезія, Австралія, ПАР — постачають стабільно і не залежать від Ормузу.
Чи забудуть про кризу?
Довгостроковий відхід від нафти і СПГ не гарантований. Виробники й експортери навряд чи змиряться зі скороченням ринку. Якщо ціни різко впадуть і надовго лишаться низькими — а перша реакція ринку після оголошення угоди саме про це свідчить, — споживачі й уряди можуть пробачити й забути. Так вже відбувалось після попередніх цінових потрясінь через збройні конфлікти.
Матеріал підготовлено на основі колонки оглядача Reuters для Economic Times.