Нафтовий виграш Кремля: як ескалація на Близькому Сході наповнює російський бюджет
Індійсько-американська угода протрималася недовго. Коли президент Дональд Трамп у лютому оголосив, що Індія відмовиться від закупівель російської нафти в рамках врегулювання торговельного конфлікту, це виглядало як дипломатична перемога. Проте вже за місяць Вашингтон відступив: Міністерство фінансів США дозволило індійським нафтопереробникам купувати російську сировину щонайменше ще на місяць. Індія повернулася до повноцінних закупівель.
Китай ще раніше збільшив власні обсяги. А тепер у азійських портах розвантажуються і ті запаси, що тижнями простоювали на танкерах у відкритому морі.
«Росія економічно виграє від ескалації на Близькому Сході», — зазначив Василь Астров, експерт Віденського інституту міжнародних економічних порівнянь (WIIW). Ескалація підштовхнула ціну еталонного сорту Brent із 70 до тимчасового піку в 120 доларів за барель; нині ціна стабілізувалася близько 90 доларів.
Для Росії — третього за величиною нафтовиробника у світі з добовим видобутком близько 10 млн барелів — це вигідно одразу в кількох вимірах. По-перше, близько 140 млн барелів, що простоювали на танкерах через санкції, тепер можна реалізувати. По-друге, разом із Brent зростає і ціна на російський сорт Urals. По-третє, знижка Urals до Brent, що через санкції часом сягала 30 доларів, суттєво скоротилася. Reuters повідомило, що 5 березня Urals уперше торгувався в Індії навіть із надбавкою до Brent.
Ніхто не мав ілюзій: навіть держави, що запровадили санкції, розуміли — світ без російської нафти не обійдеться. Від початку іранської війни цей попит різко зріс, щоб компенсувати шок пропозиції від блокади Ормузької протоки. Трамп розглядає навіть часткове пом'якшення санкцій — аби полегшити вихід на ринки приблизно 7 млн барелів щоденного російського експорту.
У Москві потирають руки. Путін грає роль поміркованого — закликає нафтові компанії розумно використати надприбутки для погашення боргів, бо «нинішні високі ціни на сировину неодмінно є тимчасовими». Натомість його головний економічний переговорник Кирило Дмитрієв заявляє про зростання глобальної ваги Росії і допускає, що нафта може сягнути 200 доларів: «Росія є системно значущим постачальником енергоресурсів, без якого неможлива ні глобальна стабільність, ні стійка модель світового зростання».
Реальний вплив на бюджет виявляється, однак, скромнішим за міф. За оцінками Владислава Іноземцева, колишнього економічного радника Кремля, нині — вашингтонського економіста, нафтогазові надходження у березні зростуть на 60–70% відносно лютого і складуть 650–680 млрд рублів (7–7,4 млрд євро). За перші два місяці року ці надходження впали на 47% порівняно з минулим роком, а дефіцит бюджету сягнув рекордних 1,5% ВВП. «Щоб Росія відчула суттєвий ефект, Ормузька протока має бути закрита щонайменше місяць», — каже Іноземцев.
Структурна картина ще промовистіша. Частка нафтогазових доходів у бюджеті невпинно падає: десять років тому — 50%, у 2022-му — 40%, у 2025-му — лише 23%. Незмірно важливішим стало ПДВ. А сильний рубль, що минулого року подорожчав на 45% до долара, ефективно «з'їдає» нафтові надходження: долари конвертуються в менше рублів. «Міцний рубль — це прокляття», — резюмує Астров.
Є й глибша структурна проблема. В умовах санкцій та невизначеності нафтові компанії обирають короткостроковий видобуток замість довгострокових інвестицій. Нових родовищ не розробляється, видобуток щороку скорочуватиметься на 2–3%. «Нафтовий сектор перетворився радше на механізм короткострокової стабілізації, аніж на двигун сталого розвитку», — попереджає Тетяна Мітрова з нью-йоркського Center on Global Energy Policy.
Тим часом Китай нарощує імпорт із Росії — на тлі перебоїв у близькосхідних поставках. З'являються припущення, що Росії нарешті вдасться домогтися від Пекіна будівництва «Сили Сибіру — 2». Іноземцев скептичний: «За будь-яких обставин Росія залишатиметься васалом Китаю. Пекін чудово знає про цю залежність і вже вчетверо підняв ціну на оптичне волокно, що експортується до Росії».
Джерело: Diepresse