Коли 14 червня було оголошено меморандум про взаєморозуміння (МВР), покликаний офіційно завершити іранську війну протягом шістдесяти днів, світ — і передусім азійські економіки, залежні від перської нафти, — зітхнув із полегшенням. Ормузька протока, практично закрита для судноплавства з кінця лютого, поступово відкривалася, а нафтові ціни відкотилися від кризових піків. Збиток, якого конфлікт завдав азійським економікам — зростанню, доходам домогосподарств і державним фінансам — здавався керованим: крихке припинення вогню між США та Іраном породило надії на тривалий мир у регіоні, який забезпечує близько 90 відсотків енергоносіїв для азійських економік.
Але вже за місяц між Вашингтоном і Тегераном спалахнули нові бойові дії. Пакистан та інші посередники продовжують наполягати на поверненні до МВР — 14-пунктного документа, за яким сторони домовилися зупинити бойові дії й відкрити Ормузьку протоку для судноплавства, залишивши складніші питання — санкції, ядерну програму Ірану і регіональну безпеку — на 60-денний переговорний період. Зупинити війну їм поки що не вдалося.
Ескалація без меж
З моменту відновлення бойових дій конфлікт вийшов за межі двох країн. До нього втягнулися інші держави регіону та збройні угруповання. Конфлікт уже перекинувся на Червоне море, де підтримувані Іраном хусити з Ємену атакують судна під саудівським прапором, та на Каспій, де Україна завдала ударів по суднах з іранськими військовими вантажами. Ер-Ріяд сформував Багатонаціональний морський оборонний альянс — коаліцію 14 держав, оголошену 30 липня під саудівським головуванням за участю Туреччини, Пакистану та Єгипту — для захисту критичних морських шляхів регіону.
Саме це розширення є нині головною загрозою. Міжнародні інституції вже перестали розглядати іранську війну як регіональну історію. МВФ знизив прогноз глобального зростання, покликавшись на геополітичну невизначеність, жорсткіші фінансові умови та ризики інфляції. Світовий банк прогнозує зростання нижче довоєнних норм; ОЕСР фіксує аналогічне уповільнення як у розвинених, так і в економіках, що розвиваються.
Нафта як канал передачі кризи
Міжнародне енергетичне агентство попередило, що волатильність нафтового ринку ускладнює енергетичну безпеку та інвестиційне планування в усьому світі. Жодна з цих організацій не описує ізольовану близькосхідну проблему — всі вони говорять про гальмо для світової економіки.
Канал передачі — нафта, і він швидкодіючий. Регіон контролює значну частку світової торгівлі енергоносіями: через Ормузьку протоку проходить щонайменше п'ята частина всієї морської нафти, ще частина глобальних вантажопотоків — через Баб-ель-Мандебську протоку.
Будь-яке порушення поставок нафти і газу з Перської затоки штовхає ціни на сиру нафту вгору, що швидко відбивається на транспортних витратах, собівартості виробництва та рахунках за електроенергію по всьому світу. Вищі витрати на енергоносії передаються у виробництво добрив і продовольства. Світовий банк неодноразово вказував, що сировинні стрибки б'ють найболючіше по країнах, що розвиваються, — а саме ці країни найменш здатні їх поглинути.
Пакистан: непоганий рік, підрізаний війною
Пакистан — наочний приклад того, як це виглядає на практиці. За підсумками 2025–26 фінансового року ВВП зріс на 3,7% — найвищий темп за чотири роки, але нижчий за цільовий показник у 4% через уповільнення в четвертому кварталі. Міністр фінансів Мухаммад Ауранзеб поклав відповідальність на близькосхідний конфлікт, який порушив динаміку, що інакше залишалася б стабільною попри повені 2025 року і тарифну невизначеність на початку фінансового року.
Монетарна політика Державного банку Пакистану розповідає ту саму історію з іншого кута. Банк утримував облікову ставку на рівні 10,5% протягом перших місяців конфлікту, а в квітні підвищив її на цілий відсотковий пункт — до 11,5% — коли нафтова інфляція перевищила цільовий діапазон центробанку. Відтоді інфляція знизилася до 11,1% у червні з 11,7% у травні. Банк утримує ставку незмінною вже два засідання поспіль, останнє з яких відбулося 27 липня, і відкрито визнав: ще один удар із Близького Сходу може швидко звести нанівець досягнутий прогрес — з огляду на те, наскільки країна досі залежить від імпортованих енергоносіїв.
Зовнішня позиція справді покращилася. Дефіцит поточного рахунку лише 139 мільйонів доларів за минулий фінансовий рік і резерви близько 20 млрд доларів дають Пакистану більший запас міцності, ніж у 2022–23 роках. Але це не захист від тривалого нафтового шоку. Затяжне закриття Ормузу та інших регіональних протоків розширить торговий дефіцит, тисне на валюту й з'їсть резерви, на відновлення яких пішли роки бюджетної дисципліни.
Домогосподарства і бізнес потерпають від вищих цін на паливо, що підвищують витрати на транспорт, електроенергію та фактично на все інше. Уряд знову стоїть перед незмінним вибором у разі енергетичного шоку: перекласти витрати на споживачів і посилити інфляцію — або субсидіювати їх і розширити бюджетний дефіцит.
Відповідальність за межами двостороннього протистояння
Виробники Перської затоки залежать від морських шляхів, аби транспортувати нафту на ринки; азійські економіки — від безперебійного та доступного за ціною постачання цієї нафти. Ескалація вдарила по обох, а затяжне порушення постачання вдарить так само боляче по найбільших світових виробничих центрах і найбільш динамічних ринках.
Світова економіка майже не має запасу міцності для поглинення такого шоку. Це покладає на Вашингтон і Тегеран відповідальність, що виходить далеко за межи їхнього прямого протистояння. Їхні рішення сьогодні відлунюють в інфляції, відсоткових ставках, цінах на продовольство та промисловому виробництві на різних континентах. Найболючіше це відчувають країни з великим боргом і слабкою валютою.
Нічого в нинішній динаміці не вказує на скоре повернення миру в регіон. Щотижня до бойових дій долучається нова країна, і кожен новий удар породжує нові підстави для відплати. З кожною атакою переломити цей імпульс стає дедалі важче. Але альтернатива — війна, яка розростається, забирає життя і виснажує економіки, зокрема пакистанську, яка жодного стосунку до її витоків не мала.