Чи витримає «путінський консенсус» серед росіян п'ятий рік війни
Опитування в Росії показують сильну підтримку президента Володимира Путіна. Однак під поверхнею громадської думки менш однозначна.
Путінський суспільний договір
Від першого дня конфлікту західна стратегія ґрунтувалася на переконанні, що економічні санкції зрештою змусять або російську еліту, або суспільство переконати Путіна відмовитися від війни. Це базувалося на уявленні про «суспільний договір» між Кремлем і населенням: Путін забезпечує стабільність і зростаючий рівень життя, а громадяни — політичну лояльність.
Російська економіка потерпала з 2014 року, тому багато аналітиків вважали, що цей договір зазнавав тиску ще до повномасштабного вторгнення. Однак після чотирьох років війни поєднання відсікання від європейських ринків і потроєння військових видатків призвело до економічної стагнації та зростаючого тиску на рівень життя.
Ідеологія проти договору
Проблема підходу «суспільного договору» в тому, що він применшує роль ідеології. Цілком можливо, що путінська пропаганда «Зробимо Росію знову великою» резонує зі значною частиною населення. Опитування неодноразово фіксували глибоко вкорінені імперські настрої в російському суспільстві.
Деякі дослідники вказують на ефект «згуртування навколо прапора». Спостерігалося видиме зростання рейтингу Путіна після застосування військової сили проти України у 2014 та 2022 роках. Чи відображає це справжнє почуття, чи просто небажання людей висловлювати незгоду — залишається дискусійним.
Кремль намагається приховати від громадськості ціну війни: замовчує реальну кількість загиблих і уникає повної мобілізації призовників, вербуючи високооплачуваних добровольців.
Проблема опитувань
Консенсусна думка спостерігачів: невелика меншість росіян проти війни, трохи більша меншість ентузіастично підтримує спеціальну військову операцію, а більшість пасивно погоджується з діями держави.
Дослідники вказують на складність отримання точного снімка громадської думки в Росії, враховуючи, що питання опитування можуть викликати страх перед звинуваченням у розповсюджуванні «фальшивих новин» або «дискредитації армії» з довгими тюремними термінами.
Левада-центр, який досі вважається незалежним і відносно надійним, проводить інтерв'ю вдома, але має дуже низький рівень відповідей. Етнографічні дослідження Лабораторії публічної соціології виявляють мало свідчень ефекту «згуртування навколо прапора» у провінційному російському суспільстві.
«Внутрішня еміграція»
Більшість російських громадян намагається уникати політичних дискусій і відступає в те, що часто називають «внутрішньою еміграцією» — живуть своїм життям, мінімізуючи контакти з владою. Ця практика сягає радянських часів.
Безсумнівно, у Росії є багато палких прибічників війни. Вони досить голосні й помітні, бо держава їм це дозволяє. Але якби підтримка війни була ентузіастичною й органічною, Кремлю не доводилося б платити колосальні бонуси за вербування добровольців.
Символічна участь має схожу картину. Державні Z-символи домінують у публічному просторі, але приватні прояви підтримки практично зникли. Гуманітарну допомогу для солдатів часто збирають через школи й робочі колективи — часто примусово, а не добровільно.
Розбіжність між пропагандою й реальністю
Гучні пропагандистські продукти часто не знаходять відгуку. Музичні чарти й стримінгові платформи в Росії заповнені не патріотичними гімнами, а еклектичним міксом пісень про стосунки. Продажи книг свідчать про попит на твори Джорджа Орвелла «1984» і Віктора Франкла «В пошуках сенсу», що свідчить про потребу розуміти авторитаризм, травму й моральну відповідальність.
Путінська кампанія з просування «традиційних цінностей», схоже, не працює. Кількість розлучень — серед найвищих у світі, а народжуваність продовжує падати.
На порозі п'ятого року війни прірва між кремлівською версією реальності та повсякденним досвідом пересічних росіян залишається. Це нагадує картину, яку спостерігали в останньому десятиліття Радянського Союзу, коли Кремль все більш виходив з контакту зі своїм народом.
Джерело: The Conversation