Чотири роки вторгнення в Україну: чи навчилася російська армія воювати краще?
RFE/RL | 20 лютого 2026
До України остання повномасштабна агресія Росії проти суверенної держави відбулася в Грузії. Москва перемогла в тому 16-денному конфлікті 2008 року, але це було безладно й показало: збройні сили Росії потребують серйозного оновлення.
Чотири роки тому на випробування знову виставили напівреформовану російську армію — сотні тисяч військових увірвалися в Україну. Судячи з шокуючих втрат — понад 1,2 мільйона убитих і поранених — виявилося ще безладніше. І Москва досі не перемогла.
Але збройні сили Росії навчаються. Питання в тому, наскільки вони засвоїли уроки з 24 лютого 2022 року.
«Вони адаптуються до умов поля бою, але більш глибокі зміни у складі сил — стратегічні й оперативні — відбудуться вже після», — розповіла RFE/RL Дара Массикот, провідний експерт із збройних сил Росії та старший науковий співробітник Carnegie Endowment for International Peace.
«Я б охарактеризував те, що відбувається з російською армією, як адаптацію, а не реформу — з огляду на те, що значною мірою це диктується досить безпосередніми тисками», — сказав Нік Рейнольдс, фахівець із сухопутних операцій Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI, Лондон).
«Вони не будують ідеальну силу, ефективну для майбутніх воєн. Вони вирішують оперативні проблеми й намагаються збудувати достатньо боєздатну — за власними стандартами — силу, щоб впоратися із задачами, що стоять перед нею», — додав він.
«Жодної "реформи" в російському розумінні цього слова не відбулося; логіка війни робить це неможливим», — заявив підполковник Юга Куккола, професор групи досліджень Росії у Фінському університеті національної оборони.
Російська армія «навчається на помилках... одночасно втрачаючи досвідчених бійців і техніку, пристосовуючись до виживання на наступному етапі війни». Засвоєні уроки «відповідають потребам цієї війни, але, можливо, не придатні для наступної», сказав він.
Між Грузією та Україною
Після брудної перемоги в Грузії тодішній міністр оборони Анатолій Сердюков отримав завдання провести масштабні зміни в армії — зокрема, відійти від давніх радянських підходів. Він намагався скоротити загальну чисельність армії, реорганізував військову освіту, поставив у пріоритет сержантський склад, реструктуризував від громіздких дивізій до менших і маневреніших батальйонних тактичних груп.
Були зроблені масштабні інвестиції в нові танки, бронетранспортери, ракети та засоби зв'язку — те, що підвело в Грузії.
Однак у 2012 році Путін звільнив Сердюкова на тлі скандального шлейфу. Його наступник — давній довірений соратник Путіна Сергій Шойгу — проігнорував ветеранів-офіцерів, які добивалися повного відкату реформ, але й нічого не зробив для подальшої модернізації.
«Реформи Сердюкова справді були спрямовані на те, щоб Росія краще воювала в локальних конфліктах», — пояснила Катрі Пюнноніємі, професорка Фінського центру досліджень Росії та Східної Європи. «Потім, приблизно з 2012 року, акцент змістився. Підготовка до більшої війни стала пріоритетом... Насправді нічого суттєвого не відбулося, але змінилося сприйняття загрози з боку кремлівського режиму. Це і поклало край реформам».
У роки, що настали, Кремль розпочав масштабну військову авантюру: експедиційну операцію в Сирії. Там, за оцінками експертів, Росія здобула цінний досвід скоординованих авіаударів.
Коли Росія вторглася в Україну, зовнішні спостерігачі очікували, що більша й краще озброєна армія увійде до Києва за кілька днів. Цього не сталося — частково завдяки відвазі українців, частково через погані російські операції. За рік Збройні сили України провели дві контрнаступальні операції, відкинувши росіян: на півдні в Херсонській області й на північному сході — у Харківській.
Кремль перебирав командувачів у спробі відновити імпульс. До того як у червні 2023 року його захопив короткочасний заколот ватажка найманців «Вагнера» Євгенія Пригожина, генерал Сергій Суровікін встиг стабілізувати лінії фронту, збудувавши багатошарову оборону — «лінії Суровікіна».
Також російські командири повернулися до старих радянських тактик: хвилями піхоти — погано навчених, слабко озброєних солдатів, іноді в'язнів — намагалися прорвати українську оборону. Цей підхід дістав назву «м'ясорубка». Останнім часом офіцери вдалися до нової тактики: легко озброєних бійців на мотоциклах або позашляховиках, що на швидкості прориваються повз українську оборону.
Результат? Росія зазнала більше убитих і поранених, ніж в усіх своїх війнах разом узятих після Другої світової.
«Вони втратили більшу частину своїх бронемашин і більше не задіюють їх на передовій у тому ж форматі й не в тих кількостях, що раніше», — сказав Рейнольдс. «Вони орієнтуються на піхотні атаки типу "вкусити і утримати". Приймають дуже великі втрати. Їхні наземні сили — піхота, бронетехніка — не дуже боєздатні».
Підрозділи на передовій, за словами Массикот, також уражені «повсюдними й жахливими проблемами дисципліни».
«Саме тому мені важко вживати слово "реформа" щодо того, що чекає на російську армію: реформа вимагає визнання проблем і бажання щось із ними зробити. Я не думаю, що є готовність визнати ці проблеми на передовій», — сказала вона.
На електронному кордоні
Серед покращень, які відзначили експерти: артилерійська тактика Росії та здатність до радіоелектронної боротьби — придушення атакуючих дронів або авіаційних радарів — стали грізними.
Для обох сторін усю війну трансформували дрони: дрони-камікадзе «Шахед», важкі транспортні безпілотники, дрони від першої особи, дрони на оптоволоконних кабелях. Відставши спочатку за дронними можливостями, Росія отримала тисячі одиниць і технологій від Ірану, а потім налагодила власне виробництво.
Підрозділ «Рубікон» — гібридна структура, яка розробляє й закуповує нові технології, водночас випробовує нову тактику й воює поряд з регулярними підрозділами — вважається найуспішнішою новою ініціативою, запровадженою Росією з 2022 року. «Як модель вона дуже подобається російському військовому керівництву», — сказала Массикот. «Він еволюціонував від дослідницької організації до оперативної, а тепер перебирає на себе більше навчальних функцій».
Вирішальним фактором для Росії є насамперед те, що вона просто більша, зазначив Куккола: «У такій війні не обов'язково бути "кращим" за противника — достатньо мати більше ресурсів, людських і матеріальних, та часу».
Але ресурсів у Росії не вистачає, щоб почати розбудовувати майбутні сили на основі засвоєних в Україні уроків, додав Куккола, — надто великі людські втрати. «Армії, які переживають війну, іноді виходять із неї сильнішими, а іноді повністю провалюються під час наступного випробування», — зазначив він.
Джерело: Radio Free Europe / Radio Liberty