Як американська війна з Іраном змінює розклади для України
Поки бойові дії на Близькому Сході поширюються, війна в Україні не зупиняється. Попри географічну відстань понад 2 500 км, наслідки американської операції проти Ірану для російської агресії відчуватимуться одразу в кількох вимірах. У короткостроковій перспективі Кремль, вірогідно, відчує себе більш розкутим і нарощуватиме тиск — але навряд чи це суттєво наблизить Москву до перемоги.
Цілеспрямована ліквідація верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї американським ударом, за повідомленнями, нагадала Путіну про його «апоплексичну» реакцію на вбивство Муаммара Каддафі у 2011 році. Коментарі ультраправого націоналіста Александра Дугіна про те, що «одного за одним наших союзників систематично знищують», та заяви Дмітрія Мєдвєдєва про те, що «переговори з Іраном були лише прикриттям», навряд чи заспокоїли нерви Путіна.
Путін засудив загибель Хаменеї в листі зі співчуттями іранському президенту Масуду Пезешкіяну як «цинічне порушення всіх норм людської моралі та міжнародного права» — але так і не назвав Трампа чи США винуватцями.
Проте страх за власне виживання — не єдине, що тисне на Путіна. Ескалація на Близькому Сході відкриває для Росії цілу низку короткострокових можливостей.
Перша з них — різке зростання цін на нафту, яке кидає Москві новий рятівний круг. Раптова і, вірогідно, тривала неспроможність Ірану експортувати нафту боляче б'є по Китаю: Пекін купував понад 80% усього іранського нафтового експорту — близько 13% від загального обсягу свого нафтового імпорту. Китай має великі запаси, які дозволять пережити нинішній стрибок цін. Але тепер він ще активніше поглиблюватиме енергетичне партнерство з Росією — що вигідно обом: Москва зміцнює економічні зв'язки, Пекін отримує надійний ланцюг поставок, не вразливий до морської блокади в разі майбутнього протистояння зі США.
Закриття Ормузької протоки та удари по нафтогазовій інфраструктурі Перської затоки дестабілізували світові енергетичні ринки. Під загрозою — 30% світового морського нафтового транзиту та 20% торгівлі зрідженим природним газом. Це відкриває нові ринкові можливості для Росії та її тіньового танкерного флоту, попри тривалу українську кампанію проти нафтової інфраструктури країни.
Ще одна вигода для Кремля — перебої з постачанням зброї в Україну. Трамп визнав, що є сфери, «де запаси є, але не такі, які нам потрібні». У червні 2025 року, під час 12-денної війни з Іраном, США перенаправили з України на Близький Схід близько 20 000 ракет. Навіть уже узгоджені постачання можуть зазнати зриву, адже значна частина підтримки Києва — це американська зброя, оплачена європейськими союзниками.
Росія навряд чи зіткнеться з подібними обмеженнями. Ще у 2022 році вона отримала від Тегерана технології виробництва дронів типу «Шахед», вдосконалила їх і налагодила випуск швидше та дешевше, ніж колись Іран. Якщо потік зброї до України тимчасово висохне, повітряна перевага Росії та руйнівний ефект її ракетно-дронових ударів триватимуть іще якийсь час.
Утім, ця ситуація наочно демонструє: залежність від США ставить Україну та її партнерів у хитке становище. Власна оборонна промисловість України вже забезпечує половину потреб країни, а наслідки іранської кризи пришвидшать розвиток військового виробництва по всій Європі — у міру того як традиційний трансатлантичний альянс дає тріщину.
Дипломатичне самоусунення США від війни в Україні — окрема проблема. Лише Вашингтон має важелі, аби звести обидві сторони за столом переговорів. Україна та Європа, можливо, й здатні не допустити перемоги Росії, але для реальних поступок з боку Москви їм потрібен час.
Обрана Трампом авантюра на Близькому Сході стане ще одним чинником, що затягує війну в Україні. Вона не зробить перемогу Росії більш імовірною — але без жодних вагомих підстав поринула світ у нову турбулентність і відтермінує вкрай необхідне відновлення миру в Європі.
Джерело: The-Independent