Сонячна революція у промисловості: чому Пакистан не боїться кризи у Хормузі
Омер Ашраф, фінансовий директор пакистанської Fauji Cement Co., не втрачає сну через конфлікт навколо Перської протоки Хормуз. І на то є вагома причина: з 2019 року компанія послідовно переходить на сонячну енергетику. Сьогодні п'ять заводів компанії обладнані фотовольтаїчними панелями загальною потужністю 69 МВт — щонайменше вдвічі більше, ніж на гігафабриках Tesla у США. Ціна виробленої електрики — лише 5–6 рупій (близько двох центів) за кВт·год, тобто приблизно вп'ятеро дешевше за мережевий тариф. Ще 35% споживання покриває утилізація відпрацьованого тепла вугільних печей.
Таких підприємств у Пакистані та Індії дедалі більше. Обидві країни, що колись були ключовими покупцями зрідженого природного газу (ЗПГ) з Перської затоки, стрімко відмовляються від імпортного палива на користь доступної сонячної генерації. Після того як іранські удари цього тижня серйозно пошкодили найбільший у світі ЗПГ-термінал Рас-Лаффан у Катарі, поза ринком опинилася п'ята частина світових поставок газу. Для Пакистану та Індії це вже не критично.
Натомість Бангладеш зробив протилежну ставку — і програв. Країна значно повільніше переходить на відновлювані джерела: підключено лише 1,6 ГВт сонячних потужностей проти 34 ГВт у Пакистані. Імпортне мито на фотовольтаїчне обладнання, що сягає майже 30%, стримує бізнес від встановлення дахових електростанцій. Поки ЗПГ-імпорт до Пакистану скорочувався з початку воєнних дій в Україні, бангладеський майже подвоївся.
Найяскравіше переваги сонячної економіки видно у текстильній промисловості. Індійські швейні підприємства отримують близько 28% електроенергії з відновлюваних джерел — за даними ICRA ESG Ratings, афілійованої структури Moody's. Пакистанські Nishat Mills та Interloop — постачальники Gap і H&M відповідно — мають 35 і 25 МВт сонячних панелей, цілком порівнянних із показниками Tesla. Бангалорська Gokaldas Exports, що постачає продукцію для Adidas, отримує 79% енергії із сонця, біомаси та інших чистих джерел.
Роль відіграють і регуляторні стимули. Механізм прикордонного коригування вуглецевих викидів ЄС, що набрав чинності цього року, фактично запроваджує мито на імпорт, еквівалентне вуглецевому податку за місцевого виробництва. Експортери з розвиненою відновлюваною генерацією позбавляються цих зборів — і отримують реальну конкурентну перевагу на ринку.
За підрахунками Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA), Пакистан вже заощадив близько $12 млрд на закупівлі імпортованого ЗПГ та нафти і може зберегти ще $7 млрд цього року. Близько 35 газових партій щороку перенаправляються через відсутність попиту — це приблизно чверть типового обсягу імпорту.
Бангладеш опинився у зворотній ситуації. Тепер, коли криза у Хормузі порушує поставки газу та дизельного пального для резервних генераторів, місцеві енергокомпанії змушені купувати вугілля — майже вдвічі дорожче за газ. Енергетична інфляція тисне на зарплати швейних робітників, а цінова перевага Бангладеш перед конкурентами з регіону стрімко тане.
На цьому тлі особливо виразно звучить нещодавній щорічний огляд ринку ЗПГ від Shell, який назвав це паливо «стабілізуючою силою в енергосистемі» й прогнозує, що 70% приросту попиту до 2040 року припаде на Азію — адже ЗПГ є «універсальним, гнучким та надійним». Реальність 2026 року дає цим словам зовсім іншу оцінку. Виробникам газу знадобиться щось більше, ніж гасла, аби переконати клієнтів, що гра варта свічок.
Джерело: Economictimes