Письменник, що вдягнув форму: урок оптимізму для Європи
Місяць тому український письменник і перекладач Андрій Любка поставив на паузу літературну кар'єру і добровільно вступив до Збройних сил України. Деякі знайомі прощалися з ним як із мертвим. Сам він думав інакше.
«Якщо хочеш вижити, захистити свою родину, свій дім і свою країну — ти маєш бути найкраще підготовлений,» — пояснює 38-річний автор. Вдягнувши форму, він відчув не страх, а впевненість. Кращої школи виживання на континенті, на його думку, просто не існує.
Здавалося б, парадокс. Але соціологія підтверджує: згідно із загальноєвропейським опитуванням Ради з міжнародних відносин, 41 відсоток українців дивляться на майбутнє з оптимізмом. Для порівняння: серед італійців таких лише сім відсотків, серед французів — вісім, серед датчан — дванадцять.
Пояснення цьому феномену — не наївність, а виснаження особливого ґатунку. На четвертому році повномасштабної війни люди дійшли до межі, за якою лишається єдина думка: гірше вже не може бути. А якщо так — попереду лише краще. Оптимізм, віра й надія стають останніми джерелами стійкості, на які жодна темна сила не може накласти мита.
Любка розрізняє кілька типів оптимістів серед своїх співгромадян: математичних — які вірять у закон великих чисел; аналітичних — які бачать, як Росія економічно деградує, а партнери нарешті вкладають в оборону; і фаталістичних — тих, хто чекає на «чорного лебедя»: смерть диктатора чи інше неймовірне диво.
Кілька років тому письменник провів місяць у Словенії — країні, де всі жахливо скаржилися на своє життя. Тоді він жартома запропонував запровадити курси патріотизму: приїдьте в Україну, поживіть у наших умовах — і ваша батьківщина одразу перестане здаватися такою нестерпною. Сьогодні цей жарт став соціологічним фактом.
Європі, що потопає в зневірі та цинізмі, Любка пропонує подивитися на Україну інакше: не лише як на відкриту рану, а як на джерело сили. Приклад того, що можна вистояти в турбулентному світі, не зраджуючи власних принципів.
Джерело: Zeit