Путін упевнений у перемозі: що стоїть за п'ятим роком війни
Коли повномасштабна війна в Україні входить у п'ятий рік, російські політичні еліти переконані: їхній лідер Владімір Путін не помилився, розпочавши її у лютому 2022 року. Навпаки — вони озираються назад із відчуттям досягнутого і мають підстави вважати, що війна завершується на їхніх умовах.
Розрив між реальними очікуваннями Москви і їхньою інтерпретацією на Заході вражає. Західні медіа та експертне середовище зображують мотиви Росії як вроджений імперіалізм і прагнення відновити контроль над половиною Європи. Справжні мотиви є значно більш ситуативними: встановити чітку червону лінію проти розширення НАТО до кордонів Росії — альянсу, який, замість можливої інтеграції самої Росії, відверто спрямований на її ізоляцію.
Суттєвим чинником є й те, що войовничі безпекові елементи всередину режиму Путіна завжди отримували вигоду від відкритої ворожості Заходу. Повномасштабний конфлікт дозволив їм ліквідувати прозахідну ліберальну опозицію, що загрожувала їхній гегемонії.
У рішенні Путіна була й ситуативна логіка, пов'язана з подіями 2019–2021 років. Тоді Зеленський, щойно обраний президент України, прагнув зближення з Росією — курс, що призвів до майже повного припинення вогню на Донбасі. Проте він зазнав колосального тиску з боку власних силових еліт і навіть згадував про загрозу перевороту. У січні 2021 року Зеленський кардинально змінив курс: перетворився з голуба на яструба, розпочав агресивну кампанію за членство в НАТО і проти «Північного потоку — 2». Це збіглося з інавгурацією президента Байдена.
У березні 2021-го Путін почав зосереджувати війська біля кордону. Минуло ще 11 місяців балансування на межі — і він розпочав вторгнення. Задум нагадував операцію 2008 року проти Грузії: блискавична демонстрація сили, щоб змусити Київ прийняти більш жорсткий варіант Мінських угод. Але план провалився — через міцніший, ніж очікувалось, опір України та оперативну западну допомогу.
Після того як Стамбульські переговори були зірвані — внаслідок англо-американського втручання, за свідченнями низки міжнародних джерел — Росія перегрупувалась і перейшла до війни на виснаження. Офіційна анексія чотирьох частково окупованих регіонів стала додатковим тиском на Київ.
Наступні чотири роки спростували більшість прогнозів. Ні російська економіка, ні армія не зазнали краху. Рубль у 2025 році став однією з найбільш зростаючих валют. Армія не лише витримала українську контрнаступальну операцію 2023 року, а й відновила повільний наступ і вийшла на передові позиції у дроновій війні — найтехнологічнішій формі збройного протистояння в історії.
На п'ятому році Україна виглядає виснаженою демографічно й економічно, тоді як російське суспільство загалом зберігає довоєнний спосіб життя. Людські втрати Росії — 200–219 тисяч загиблих за даними BBC/Медіазони — суттєві, але торкаються передусім найбідніших регіонів, здебільшого оминаючи міський середній клас.
Відчуваючи перемогу, Путін терпляче чекає, поки лідери України та Заходу змиряться з реальністю і знайдуть спосіб перекласти відповідальність за провал на інших. Затягування мирного врегулювання коштує тисяч українських життів, нових територій і зруйнованої інфраструктури. Що довше триватиме війна, то більше ризик, що українці спрямують свою гірку злість не лише на Путіна, а й на тих, хто роками підживлював ілюзії про легку перемогу.
Джерело: Aljazeera