Путін і Трамп: мегаломанія, прорахунки і вразлива Європа
Між війною, яку Росія веде проти України вже чотири роки, та конфліктом навколо Ірану є суттєві відмінності — але є й тривожні паралелі, які Європа не може ігнорувати.
Найголовніша відмінність: США залишаються демократією. Від нищівних публікацій у пресі до страху перед проміжними виборами — думка людей має значення. Саме тому американський президент час від часу змушений змінювати позицію. У Росії все інакше.
Путін мав чіткий план: окупувати всю Україну і перетворити її на державу-сателіт або анексувати. Він готувався роками — зокрема, розставив енергетичну пастку для Німеччини через «Північний потік — 2» та придбання газових сховищ компаніями «Газпром» і «Роснєфть». Трамп і підтримуваний ним Ізраїль, натомість, явно не мали жодного плану щодо воєнних цілей чи того, як має закінчитися конфлікт з Іраном.
Саме тут і проявляються паралелі. Обох лідерів передусім хвилює власна велич — або те, чим вони її вважають. Їхня поведінка аморальна й незаконна, але вирішальні чинники — не раціональні мотиви. Саме це робить їх непередбачуваними, а міжнародне право для них — порожнім звуком.
Ця мегаломанія призвела до масштабних воєнних прорахунків. Обидва лідери недооцінили готовність атакованих країн іти на жертви. Україна негайно почала боротися за свою свободу. Іранський народ, схоже, ще шукає можливість зробити те саме — попри сподівання Вашингтона.
Прорахунки включають і разюче нерозуміння інтересів потенційних союзників. Так само як Європа не дозволила Путіну чинити свавілля в Україні, тепер Росія і Китай зацікавлені в тому, щоб США надовго загрузли в Ірані. Конфлікт загрожував перетворитися на виснажливу позиційну війну — а що буде, якщо США таки розгорнуть там наземні війська, не може передбачити ніхто.
Ще одна паралель — вплив на енергетичні ринки. Після повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року нафта підскочила до 130 доларів за барель. Іранська війна стала схожим ціновим шоком. Але якщо конфлікт затягнеться, інфляційне зараження вийде далеко за межі енергетичного сектору.
У 2021 році ЄС імпортував з Росії близько 45% газу і 27% нафти. До 2025 року ця частка різко скоротилася — до 13% по газу і 3% по нафті. Проте відновлювана енергія у загальному виробництві зросла лише на 3 відсоткові пункти: з 22% до 25%. Іншими словами, замість послідовної електрифікації ЄС просто змінив постачальників викопного палива — переважно на користь США. Чи є заміна Путіна на Трампа виграшем з точки зору безпеки — питання риторичне.
З цього можна зробити кілька важливих висновків. У новому геополітичному порядку авторитарні правителі керуються не ідеологією, а сп'янінням власною величчю. Вимагати дотримання міжнародного права необхідно — але мало підстав вірити, що це матиме ефект само по собі.
Натомість Європі потрібен оборонний потенціал, готовий до тривалої війни: запаси перехоплювальних дронів, нові виробничі потужності, захист ланцюжків постачання. Усі енергетичні стратегії, розроблені для боротьби з кліматичною кризою, мають бути впроваджені негайно — стрімка електрифікація промисловості, транспорту та опалення цілком здійсненна.
Тим, хто каже, що це надто дорого, варто нагадати: ЄС щороку витрачає близько 450 мільярдів доларів на викопне паливо — найчастіше з країн, що не надто прихильні до ліберальної демократії. Краще спрямувати ці кошти на власне виробництво та захист інфраструктури.
Паралелі між двома війнами — гірке нагадування: сподіватися на найкращий сценарій недостатньо. Надія — це не стратегія. Ми мусимо діяти, щоб запобігти найгіршому.
Роберт Хабек обіймав посаду віцеканцлера Німеччини та міністра економіки й захисту клімату з 2021 по 2025 рік. Він є співробітником Данського інституту міжнародних досліджень і викладає в Університеті Каліфорнії в Берклі.
Джерело: Theguardian