Подвійні стандарти у спорті: чому США не карають так, як Росію
Російський спорт понад десятиліття був відсторонений від світової арени через державний допінг та загарбницьку війну проти України. Лише тепер він повертається — на Паралімпійські ігри, і без захоплення з боку суперників. Паралельно США ведуть воєнні дії проти Ірану під час олімпійського перемир'я — і жодних спортивних санкцій навіть не обговорюється серйозно. Чому існують такі подвійні стандарти? Юрґен Міттаґ зі Спортивного університету Кельна дав розгорнуте інтерв'ю виданню ntv.de.
Міжнародне право та формула «легітимного, але незаконного»
За словами Міттаґа, ключова різниця — у правовому обґрунтуванні. Статут ООН допускає застосування військової сили лише в разі самооборони або за мандатом ООН. США апелюють до превентивної самооборони — аргумент спірний, але схожий на виправдання втручання НАТО в Косово 1999 року без мандата ООН. Тоді втручання було визнано «незаконним з точки зору міжнародного права, але політично легітимним». Ця формула діє і зараз — і переноситься на спортивну арену.
Фактор сили: США проти Росії
Другий чинник — геополітична вага. США є єдиною військовою наддержавою, яку не піддають сумніву в той самий спосіб, що й Росію. «Рамкові умови міжнародної системи дуже чітко відображаються у міжнародному спорті», — зазначає Міттаґ. Де США несуть обмежену відповідальність на міжнародній арені — там і спорт реагує так само обмежено.
Коледжна система проти армійської
Третій фактор — організаційна прив'язка спортсменів до держави. Американський спорт базується на коледжній системі. Натомість 50–60% російських олімпійців прикріплені до військових або силових структур, а в деяких зимових видах спорту ця частка перевищує 70%. Такі спортсмени є фактичними державними службовцями — і можуть бути притягнуті до відповідальності за дії держави.
МОК між деполітизацією та реальністю
Повернення росіян і білорусів на Паралімпіаду відображає зміну курсу МОК. Якщо на початку санкції підтримувалися майже одностайно, то вже з кінця 2023 року почали формулюватися умови для повторного допуску. За даними Міттаґа, лише 35 західних НОК рішуче виступали проти — тоді як близько 170 інших проголосували «за». МОК під керівництвом нового президента Кірсті Ковентрі шукає баланс між деполітизацією спорту та позиціями різних країн. Поки що організація більше наздоганяє події, ніж веде їх.
Майбутнє міжнародного спорту: нові альянси
Міттаґ нагадує: з близько 200 країн лише приблизно 70 є демократіями у традиційному розумінні. Решта — авторитарні або змішані системи з іншими уявленнями про верховенство права та права людини. На цьому тлі суперечки навколо можливих бойкотів виглядають у більшості незахідних країн не трагедією, а дивиною. Тому завданням західної спортивної дипломатії є будування нових альянсів — з Китаєм, Індією, Японією, Південною Кореєю. «Спортивно-політичні процеси невіддільні від міжнародної політики», — резюмує Міттаґ.
Джерело: N-Tv