Переозброєння Європи: більше грошей чи справжня стратегія?
Поки Україна продовжує боротися, а Близький Схід залишається в стані нестабільності, у Парижі, Лондоні та Берліні дозріває чіткий консенсус: Європа мусить переозброїтися.
Президент Франції Еммануель Макрон оголосив про збільшення кількості ядерних боєголовок і запровадження стратегії «превентивного стримування». Цьому передував рідкісний спільний заклик міністрів оборони Великої Британії та Німеччини — сформувати моральне й стратегічне обґрунтування для масштабного нарощування військових витрат.
Офіційний каталізатор — загроза з боку Росія. Проте справжнім рушієм є тривожніша реальність: послаблення трансатлантичних зв'язків і зростаючі сумніви щодо надійності США як гаранта безпеки Європи.
Ключове питання лишається без відповіді: чи вирішить збільшення оборонного бюджету безпекову кризу Європи? Стратегія — це не про закупівлі. Це про політичну мету. Перш ніж витратити хоч одне євро на нове озброєння, Європа мусить чітко визначити природу своїх загроз.
Після закінчення холодної війни стратегічна автономія Європи фактично зникла. Оборонна позиція континенту дедалі більше прив'язувалась до пріоритетів Вашингтона: спочатку — участь в афганській кампанії під гаслом «боротьби з тероризмом», яку згодом знецінив Дональд Трамп, потім — переорієнтація на Індо-Тихоокеанський регіон у річищі американської стратегії стримування Китаю.
Навіть у нинішньому конфлікті з Іраном більшість європейських урядів — за помітним винятком Іспанії та Норвегії — стали на бік США. Питання не лише в тому, скільки грошей виділити на оборону, — а в тому, чи справді Європа готова формувати власну стратегію незалежно від Вашингтона.
Джерело: Scmp