Чотири роки повномасштабного вторгнення: що здивувало аналітиків і що чекає попереду
24 лютого 2022 року Путін оголосив про початок повномасштабного вторгнення в Україну. Відтоді минуло чотири роки — і війна досі триває. Четверо провідних аналітиків з The Conversation UK поділилися думками: що виявилося найбільш несподіваним і які сценарії є реалістичними для майбутнього конфлікту.
Дуже традиційна війна — але з дронами
Стефан Вольф і Тетяна Малярєнко вважають найбільшою несподіванкою саме рішення Росії розпочати масштабне наземне вторгнення. Попри очікування багатьох аналітиків щодо швидкої поразки України, суспільна мобілізація з перших днів показала: плани Кремля на тріумф у Києві були ілюзією з самого початку.
Перехід Росії до воєнної економіки та тактики масового знищення виявився закономірним результатом провалу «блискавичної кампанії». За чотири роки провідною інновацією стала інтеграція дронів — передусім для систематичних ударів по цивільній інфраструктурі. Але фундамент залишається радянським: масові армії, виснаження, позиційна боротьба. Обидві сторони наразі мають достатньо ресурсів і зовнішньої підтримки, щоб зберігати статус-кво — і продовжуватимуть так робити.
Надії Путіна пов'язані з Трампом
Скотт Лукас нагадує: у перший день вторгнення більшість аналітиків очікували падіння Києва протягом кількох тижнів. Натомість сьогодні Україна контролює більше території, ніж у червні 2022 року — попри протистояння другій за потужністю армії світу, масштабну дезінформацію та фактичне відступництво табору Трампа.
Кремль не піде на менше, ніж захоплення всього Донецького регіону і падіння уряду Зеленського. Посланці Трампа пропонують «мир», який фактично є капітуляцією Києва. Кремль заманює Вашингтон спільними економічними проектами, розраховуючи дипломатичним шляхом здобути те, чого не вдається завоювати на полі бою.
Попри все це, переговорне завершення вторгнення залишається практично неможливим: більшість українців підтримує опір, ЄС посилює підтримку Києва, а Росія скорочує соціальні видатки та підвищує податки — але внутрішнього тиску, здатного зупинити Кремль, немає.
Два шляхи подолання глухого кута
Марк Веббер вважає стійкість і адаптивність України найбільшою несподіванкою цієї війни. Навчальні програми НАТО зіграли важливу роль, але вирішальною виявилася рішучість, породжена національною ідентичністю. Путінські наративи про «геноцид» і «неонацистів» були безпідставними — і лише зміцнили опір.
Вихід із нинішнього глухого кута можливий через два сценарії. Перший — зміна позиції Китаю, який фактично субсидує Росію через технологічні поставки та закупівлю енергоносіїв. Але Пекін не зацікавлений відмовлятися від союзника у глобальному протистоянні із Заходом. Другий сценарій — масштабне переозброєння України силами Німеччини, Франції та Британії зі зняттям обмежень на застосування зброї. Але і він видається малоймовірним: внутрішньополітичного імпульсу немає, а США фактично вийшли з гри.
Джерело: The-Independent