Чотири роки під вогнем: міф про «стійкість» і реальна ціна виживання
24 лютого 2026 року — четверта річниця повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У Бучі — місті, яке стало символом масакри весни 2022 року, де загинули понад 450 мирних жителів, — люди вшановують пам'ять загиблих. Захід тим часом продовжує захоплюватися «стійкістю» українців.
Але серед науковців, особливо в самій Україні, це поняття дедалі частіше викликає критику. Дослідження Центру східноєвропейських та міжнародних студій свідчать: акцент на стійкості ігнорує структурні проблеми країни і несе небезпеку перетворення українців — і тих, хто на фронті, і цивільних — на надлюдей. Такий образ приховує їхню вразливість і слугує виправданням для зволікання з підтримкою. Крім того, він відволікає від геноцидного характеру цієї війни.
Не суперсила — а відсутність вибору
Уявіть: мінус 20 на вулиці й плюс три градуси в кімнаті. Хворий батько, якого треба доглядати. Немовля, якого треба сповити. Поранена подруга, яка не може ворушитися. Як лікар зробить операцію із замерзлими пальцями? Як дитина навчатиметься в підвалі без денного світла? Наскільки стійкими є малі діти, якщо вони втомлені, голодні, застуджені? Українці виживають не тому, що наділені природженою суперсилою. Вони виживають, бо в них немає іншого вибору.
«Ця війна мусила б зупинитися негайно. Але хто справді відчуває її тут, у Німеччині? Твоє життя змінилося через те, що йде війна? Не дуже, правда?» — запитує Владімір Кличко. Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен вторить йому: «Можете собі уявити — мінус 25, і хтось атакує енергосистему вашої країни? Таке можуть робити лише росіяни. Але такими вони є, і не зміняться».
Реальна стійкість: не гасло, а механізм
Ця війна ведеться не лише зброєю. Дрони б'ють прямо в квартири, знищується інфраструктура, викрадаються діти для русифікації та подальшого залучення до боротьби проти власних співвітчизників. Психологічні наслідки цього насильства ще не піддаються вимірюванню — але вони будуть фатальними.
Проте стійкість — це не природжена якість і не порожнє гасло. Це здатність суспільства зберігати власний стрижень в умовах кризи. Україна виробила конкретні механізми: бази даних і центри для переміщених осіб, підземні школи й театри, мережі взаємодопомоги. Волю до життя не варто романтизувати як суперсилу — її слід підтримати реальними діями.
Путін продовжує агресію вже четвертий рік, а решта Європи бере участь у протистоянні дедалі більш дистанційовано. «З часом люди втомлюються. Тоді хочеться повернутися до свого звичайного життя. Це зрозуміло», — визнає Кличко. Але поки європейці міркують про відпустки й іпотеку, українці боронять спільну свободу. Не тому що вони супергерої — а тому що в них просто немає іншого вибору.
Джерело: N-Tv