Буча — це не дата, це дзеркало
Про злочини в Бучі не можна пам'ятати лише раз на рік. Ця пам'ять має звучати щоразу, коли Україні хтось радить відступити — будь то американський президент чи самозвані миротворці в Європі — заради «миру» на умовах, продиктованих Росією.
Терор проти мирного населення в Бучі та інших містах на північ від Києва мав системний характер. Після відступу російських військ навесні 2022 року світ побачив те, що окупанти залишили по собі. Але це було не виключенням — ті самі звірства повторювалися на сході й на півдні країни, звідки загарбників вигнали восени того ж року.
З окупованих територій зовні просочуються лише уривки інформації. Проте навіть вони складаються в чітку картину: окупаційний режим цілеспрямовано і силоміць витравлює з людей їхню українську ідентичність — мову, пам'ять, приналежність.
Перспективи військового звільнення цих земель залишаються невизначеними. Але саме тому переговори на основі територіальних поступок — це не шлях до миру. Це спосіб залишити мільйони людей наодинці з окупантами, які вже довели, на що здатні.
Буча нагадує: мир не може бути справжнім, якщо він вимагає від жертви забути про злочин — і дозволити злочинцю його продовжувати.
Джерело: Faz