Близькосхідна авантюра Трампа: що програє Україна, що виграє Росія
Поки війна в Україні триває, конфлікт на Близькому Сході загострюється — і ці два театри бойових дій, попри понад 2500 км між ними, вже щільно пов'язані між собою. Наслідки нової військової авантюри президента Трампа для російської агресії проти України будуть відчутними одразу в кількох вимірах.
Цілеспрямована ліквідація іранського верховного лідера аятоли Алі Хаменеї американським точковим ударом, очевидно, нагадала Путіну про його власну вразливість. Ультраправий націоналіст Александр Дугін написав, що «одного за одним наших союзників методично знищують», а колишній президент Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що «переговори з Іраном були лише прикриттям». Сам Путін засудив загибель Хаменеї як «цинічне порушення всіх норм людської моралі та міжнародного права» — уникнувши при цьому прямої згадки США як винуватців.
Але особиста тривога Путіна — лише один із чинників. Ескалація на Близькому Сході відкриває перед Росією цілком конкретні можливості.
Насамперед — різке зростання цін на нафту, яке поповнює казну Москви й одночасно змушує Китай шукати нові джерела постачання. До початку кризи Китай купував понад 80% усього іранського нафтового експорту — близько 13% власних загальних потреб. Тепер він ще більше поглибить енергетичне партнерство з Росією, отримавши надійний сухопутний маршрут, менш вразливий до перекриття, ніж морські шляхи, у разі можливої майбутньої конфронтації зі США. Вигода — взаємна: Росія зміцнює економічні зв'язки з Пекіном, Китай — диверсифікує поставки.
Закриття Ормузької протоки та іранські удари по нафтогазовій інфраструктурі Перської затоки дестабілізували світові ринки: під загрозою опинилося 30% морської торгівлі нафтою та 20% торгівлі скрапленим природним газом. Це відкриває додаткові ніші для Росії та її тіньового танкерного флоту — щонайменше у короткостроковій перспективі.
Ще одна вигода для Кремля — перебої з постачанням зброї Україні. Трамп запевняв, що США мають «практично необмежений запас» озброєнь, однак сам визнав прогалини в окремих категоріях. Пентагон веде переговори з виробниками про прискорення виробництва. У червні 2025 року, під час так званої 12-денної війни з Іраном, США вже переспрямували близько 20 000 ракет з України на Близький Схід — і подібні кроки можуть повторитися.
Натомість Росія аналогічних обмежень не знає. Угода з Іраном наприкінці 2022 року дала їй технологію для власного виробництва дронів на основі «Шахеду» — і нині Москва виробляє їх швидше й дешевше, ніж Тегеран будь-коли. Якщо через переорієнтацію США на Близький Схід постачання зброї Україні бодай тимчасово скоротиться, повітряна перевага Росії та нищівний вплив її ракетно-дронових ударів збережуться ще довго.
Ширший висновок невтішний: залежність від американських постачань ставить Київ у неприйнятно вразливе становище. Власна оборонна промисловість України вже закриває половину потреб країни, і нинішня криза, вірогідно, ще прискорить розвиток вітчизняного ВПК та оборонних інновацій по всій Європі.
У короткостроковій перспективі трансатлантичний розрив грає на руку Москві. США — надто зайняті Близьким Сходом — навряд чи докладатимуть серйозних зусиль до мирних переговорів між Росією та Україною. А це — попри скромні результати попередніх посередницьких спроб Трампа — все одно втрата: лише США мають важелі впливу, здатні звести обидві сторони за столом переговорів і досягти справедливої угоди.
Загалом: обрана Трампом війна на Близькому Сході стане ще одним чинником затягування конфлікту в Україні. Вона не зробить російську перемогу більш вірогідною — але ввергне світ у додаткову нестабільність і відтермінує відновлення миру в Європі без жодних виправданих підстав.
Стефан Вольфф — професор міжнародної безпеки Бірмінгемського університету. Стаття вперше опублікована у The Conversation за ліцензією Creative Commons.
Джерело: Independent